Джерело: FAZ

Німеччина та ЄС інвестують мільярди в СПГ-термінали, які через п’ять-десять років вже не будуть потрібні.

Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн зараз просуває проект «Green Deal» насамперед як програму подолання залежності від російського газу та нафти. ЄС має інвестувати 210 мільярдів євро до 2027 року, щоб стати незалежним від Росії. Більша частина суми призначена для розширення використання відновлюваних джерел енергії та підвищення енергоефективності. Однак 12 мільярдів євро мають влитися в нову інфраструктуру для постачання неросійського зрідженого природного газу (СПГ), звичайного газу та нафти. Особливо в короткостроковій перспективі СПГ відіграє важливу роль у відокремленні від Росії. Вже цього року ЄС хоче замінити 50 мільярдів кубометрів російського газу неросійським СПГ.

Як би абсурдно це не звучало, ЄС не має іншого вибору – каже радник з питань клімату Франс Тіммерманс. Міністр економіки Роберт Габек (партія Зелені) вже працює повним ходом. Зараз Німеччина інвестує 2,5 мільярда євро в будування чотирьох плавучих СПГ-терміналів. Перший має запрацювати до кінця року. Крім того, протягом найближчих років планується побудувати ще декілька терміналів.

Захисники клімату та екологи б'ють на сполох. Згідно з дослідженням «Global Energy Monitor», наразі в ЄС планується будівництво 26 нових СПГ-терміналів, розширення існуючих терміналів і плавучих СПГ-платформ. Будівництво 22 з них було погоджено після початку війни в Україні. При витратах у розмірі 6 мільярдів євро імпортні потужності збільшаться щонайменше на 152 мільярди кубометрів газу, з них 60 мільярдів тільки в Німеччині – підрахували в неурядовій організації. Такий обсяг відповідає обсягу минулорічного імпорту газу з Росії.

Значне збільшення потужностей

Наразі в ЄС працює 21 термінал для імпорту СПГ. Їхня потужність становить 158 млрд куб. Із запланованими терміналами загальна імпортна потужність збільшиться майже вдвічі. Однак існуючі СПГ-термінали розподілені дуже нерівномірно. Третина знаходиться на Піренейському півострові, і звідти йде лише один трубопровід до Європи, який здебільшого перевантажений.

«Інвестиції, заплановані через занепокоєння щодо короткострокової безпеки постачання, явно завищені», — попереджає Маттіас Бак з берлінського аналітичного центру Agora Energiewende. «ЄС має краще координувати зусилля, щоб уникнути інвестиційної руїни». Існує справжній «ажіотаж» щодо будівництва нових терміналів, каже Ана Марія Яллер-Макаревич з американського аналітичного центру Institute for Energy Economics and Financial Analysis:

«Усі просто хочуть будувати, будувати, будувати». Вже існуючі платформи при цьому будуть використовуватись в середньому на 70 відсотків. В Іспанії це становитиме навіть 50 відсотків. Приклад цієї країни застерігає про наслідки надмірного розширення мережі СПГ.

Запобігти надмірному розширенню

«Я не думаю, що ми побачимо розширення такого масштабу», — каже економіст Георг Захманн з брюссельського аналітичного центру Bruegel. Основна проблема – це таймінг. Наразі ЄС не завадить 100 мільярдів кубометрів додаткових імпортних потужностей, оскільки це відповідає поточному російському імпорту. Але оскільки СПГ дорогий і ЄС скоро муситиме відмовитися від використання газу через кліматичні причини, потреба в імпорті буде неухильно зменшуватися: спочатку в електроенергетиці та промисловості, а потім, дещо повільніше – і в домогосподарствах.

«Тож я боюся, якщо ми побудуємо 70 мільярдів кубометрів додаткових потужностей за п’ять років, вони навряд чи будуть далі використовувалися», – каже Захманн. «Це не було б дуже драматично, якби «порожні» термінали були економічно життєздатними як перестрахування від збоїв поставок, але я не впевнений в цьому, і ніхто цього не планує».

Тому Європейська комісія хоче пізніше використовувати СПГ-термінали та трубопроводи для екологічно чистого водню та інших подібних газів. «Ми повинні переконатися, що не створюємо «заборонених активів», тому що це було б марною тратою грошей платників податків», – наголосив Тіммерманс, представляючи у травні 210-мільярдний план щодо позбавлення від залежності від Росії. Перевага СПГ в тому, що відповідну інфраструктуру можна використовувати й для інших газів. «Тож інвестиції, які нам потрібно зробити у викопне паливо, не будуть дарма, оскільки вони також стануть в пригоді для декарбонізованих або безвуглецевих джерел енергії майбутнього», – додав він.

Конверсія коштує дорого

«Технічно це не так просто, це не спрацює без додаткових інвестицій», — попереджає Жак Вандермейрен, керівник порту Брюгге-Антверпен, який досі постачав у Німеччину СПГ. Термінал СПГ може бути модернізований лише з надзвичайно високими витратами, за словами Йорго Чацімаркакіса, колишнього депутата Європарламенту та дійсного голови об’єднання Hydrogen Europe. З таким же успіхом можна побудувати нові термінали для імпорту зеленого водню.

Причина – різна температура охолодження. У той час як для СПГ вона повинна становити мінус 168 градусів, для водню – мінус 252 градуси. Тому вимоги до ізоляції зовсім інші. Для подвійного використання в майбутньому нові термінали повинні бути підготовлені до водню вже під час будівництва. Переоснащення трубопроводів буде дещо простішим, принаймні трубопроводів нового покоління – каже Чацімаркакіс. Все, що потрібно зробити – це замінити компресори. Витрати на це становитимуть приблизно чверть вартості нового будівництва відповідного терміналу.

Тому Тіммерманс закликає будувати всі структури таким чином, щоб з самого початку вони також могли працювати на водні. Німецький закон про прискорення розширення мережі СПГ передбачає це для тих терміналів, які будуть експлуатуватися після 2043 року. Однак Яллер-Макаревич скептично ставиться до того, чи додаткові витрати того варті. Незважаючи на те, що багато водневих проектів добре виглядають на папері, залишається відкритим питання, чи буде достатнім попит. Поширена помилкова думка, що природний газ і зелений водень взаємозамінні, – каже експерт з питань клімату Бен МакВільямс, який також працює на Bruegel. У кращому випадку це правдиво для дуже конкретних програм застосування. Ось чому він сумнівається, чи є сенс робити кожен термінал СПГ зараз придатним для водню.

«Ми повинні називати речі своїми іменами», – каже він. «А це означає визнати, що зараз нам не уникнути нарощування потужностей, від яких ми через п’ять-десять років зможемо тільки відмовитись». Без будівництва нових LNG-терміналів такі країни, як Німеччина, не можуть впоратися з втратою поставок російського газу. Розрив занадто великий. Ці 20 відсотків неможливо замінити за короткий термін, цьому не заперечує і Яллер-Макаревич. Німеччина, звичайно, потребує термінали, а що з ними робити далі – вже інше, хоч і не менш важливе питання.