Чотири десятиліття без сховища

Time to read
less than
1 minute
Read so far

Чотири десятиліття без сховища

чт, 02/10/2022 - 13:11
Posted in:
0 comments

Джерело: FAZ

Скандинавія вже вирішила питання репозиторію ядерних відходів, а Німеччина застрягла на півшляху через суперечки. ЄС тепер класифікує ядерну енергетику як стійку, і це провокує початок нових дебатів.

Наприкінці цього року в Німеччині мають відімкнути від живлення останні атомні електростанції, це рішення колишній федеральний уряд ухвалював протягом кількох місяців після аварії на реакторі Фукусіма в 2011 році. Але ядерна ера ще далека від свого кінця. Стрижні реакторів продовжуватимуть випромінювати радіацію протягом сотень тисяч років. Де це сміття має зберігатися так довго? Німецька дискусія триває майже півстоліття. І, швидше за все, знадобиться ще три десятиліття, перш ніж сховище почне працювати – якщо взагалі запрацює. 

Новини зі Швеції привертають увагу – там уряд щойно вирішив: національне сховище ядерних відходів побудують в Естхаммері, муніципалітеті з приблизно 20 000 мешканців на узбережжі Балтійського моря. Через десять років його вже можна буде використовувати для зберігання перших тепловидільних елементів (твелів). На крок попереду – Фінляндія. На півострові Олкілуото на південному заході країни сховище вже побудували, і його введення в експлуатацію заплановано на 2024 рік. Не враховуючи кількох загадкових місць у колишньому Радянському Союзі, це буде перше у світі сховище ядерних відходів. На відміну від Німеччини, атомні електростанції у Швеції та Фінляндії мають залишатися підключеними до мережі ще кілька десятиліть. Але там вибухонебезпечне питання зберігання радіоактивних відходів закрито.

Чому в Німеччині майже неможливо зробити те, що вже зробили в Північній Європі? Пошук відповідей починається з Вероніки Хюнінг. Вона як противник атомної енергетики з Нижньої Саксонії регулярно бере участь у так званій Горлебенській молитві. З 1989 року віруючі щонеділі збираються біля гірської шахти – тепер тимчасового сховища – помолитися, щоб це місце не перетворилося на постійне сміттєзвалище ядерних відходів. Учасники збираються разом за будь-якої погоди в лісі для молитви під відкритим небом.

Іноді приходить два десятки людей, в дощ та сніг інколи лише троє. «Молитва жодного разу не підвела за всі ці роки», — повідомляє Хюнінг. З нагоди ювілею три роки тому виступив еко-ветеран Франц Альт. «Ліс заполонили сотні учасників». Питання ядерних відходів залишається надзвичайно емоційно-зарядженим в Німеччині.

Конфлікт епічних масштабів

Горлебен – жодна інша назва в Німеччині так голосно не нагадує про абсолютно невдалі пошуки місця для сховища останків ядерної епохи. Село, розташоване на сході Нижньої Саксонії, на колишньому кордоні з НДР, налічує лише близько 700 жителів, але відоме на всю країну. У Масляний вівторок 1977 року тодішній прем’єр-міністр Нижньої Саксонії Ернст Альбрехт несподівано оголосив, що колишня соляна шахта в районі Горлебен розглядається як місце для «центру утилізації ядерного палива».

Таким чином політик партії Християнсько-Демократичного Союзу розпочав конфлікт епічних масштабів. Протягом десятиліть тисячі противників ядерної енергетики та офіцерів поліції вели запеклі бої за околиці муніципалітету. Горлебен більше не розглядають як потенційне сховище. Але жителі все одно моляться кожні вихідні. «Остаточно від ядерної енергії країна досі не відмовилася», – побоюється активістка Хюнінг. Дебати щодо визнання ЄС ядерної енергетики «зеленою» це підкреслюють.

У добрих 1200 кілометрах на північний схід від Горлебена, у шведському місті Естхаммері, ніколи не було жодних значних протестів проти сховища, як і в Олкілуото, Фінляндія. Північних європейців характеризують як тверезих, миролюбних, захоплених консенсусом та технологіями. Проте різниця між Німеччиною та Скандинавією стосовно питання сховища виправдовується не цим. Існують кращі пояснення.
Спрямований пошук

Перш за все, порівняно з німецьким шляхом, пошук місця для сховища у Скандинавських країнах йшов прямо, як стріла: відбувалися попередні розслідування по всій території – у Швеції з 1977 року, у Фінляндії з 1983. Потім проводилося пробне буріння в обраних місцях, які в підсумку зводилися до одного муніципалітету. Допомогла геологія. Велика гранітна площа на півночі Європи полегшує роботу, чого не скажеш про соляні куполи в Німеччині; Фіни та шведи бурять свої сховища на глибину понад 400 метрів у тверду породу. Паливні стрижні спочатку укладають у мідні капсули, потім покривають спеціальним шаром глини і, нарешті, занурюють у свердловини. Місця у сховищах якраз вистачить для всіх паливних стрижнів, які знадобляться на атомних електростанціях двох країн до кінця їхнього терміну експлуатації.

У Німеччині невдячне завдання з пошуку місця для сховища контролює орган, про який більшість громадян, мабуть, ніколи не чули: Берлінське федеральне управління з безпеки утилізації ядерних відходів (Base). Відповідно до законодавства ЄС, кожна країна-член має ховати свої ядерні відходи в межах своїх кордонів. Близько 27 000 кубометрів високорадіоактивних відходів залишилися від більш ніж шести десятиліть використання ядерної енергії в Німеччині. Тепер вони мають безпечно зберігатися протягом колосального періоду – мільйона років. Принаймні так йдеться в законі про вибір місця, прийнятому Бундестагом у 2017 році.

Знаки для нащадків

Термін зберігання виходить за межі людської уяви. «Уже це свідчить про зверхність ядерної технології», – каже Вольфрам Кеніг, президент Base. Так чи інакше, проблему безпечного утримання потрібно вирішити, тому під його керівництвом також є фахівці з так званої ядерної семіотики. По суті, йдеться про розробку знаків, які попереджають про небезпеку ядерних відходів, що зберігаються в землі, і які будуть зрозумілими навіть людям, що житимуть через десять тисяч років після нас.

Кеніг посилається на стародавніх китайців, які вирізали свої знання в камені й таким чином увічнили їх. Єгиптяни, у свою чергу, будували піраміди в честь гробниць своїх фараонів. То чи скоро в Німеччині побудують «ядерні» піраміди як вічне попередження? Варіант звучить абсурдно, але Кеніг не хоче його спростовувати. «Ця проблема може здатися далекою від реальності багатьом, але це не так», — каже Вольфрам. Він називає ядерні відходи «вічним тягарем». Просто закопати їх було б безвідповідально.

Німці, здається, несуть тягар важчий, ніж шведи та фіни. Може, сусіди просто недостатньо серйозно ставляться до стандартів безпеки своїх сховищ? «У мене немає жодних сумнівів щодо відповідального поводження з ядерними відходами в скандинавських країнах», — заперечує керівник німецького відомства Кеніг. Але геологічні та соціальні умови для пошуку сховища в Німеччині складніші. 

Прогрес після припинення ядерної експлуатації

Основна проблема пошуку сховища в Німеччині – явно не геології гірських порід, а в конфліктах над землею. Тому глава відомства Кеніг стурбований останніми рішеннями Комісії ЄС щодо «зеленої» атомної енергетики. «Це проблематичний сигнал», - каже він. «Якщо зараз почнуться дебати щодо ядерного ренесансу в Німеччині, це створить величезне навантаження на пошук сховища та сповільнить його».

Прогрес став можливим у цій країні лише після прийняття курсу на поетапну ліквідацію ядерної енергетики в 2011 році.

Майкл Сейлер був свідком болючих суперечок останніх десятиліть. Колишній керівник Öko-Institut багато років працював експертом і консультантом з ядерної енергетики та був членом різних урядових комісій. Сейлер завжди критично ставився до ядерних технологій. Але він також дивився на речі прагматично: «Ніхто з нас не хотів мати справу з ядерними відходами, але залишати їх у тимчасових сховищах на поверхні землі – це найгірше з усіх рішень».

Починаючи з 1977 року, коли Ернст Альбрехт хотів зробити Горлебен місцем сховища, і до 2013 в Німеччині тривала «повна соціальна блокада», каже Сайлер. Країна втратила майже чотири десятиліття. Шведи ж набагато раніше зрозуміли, що пошук сховища – це вирішення не лише технічних питань. «Широкі соціальні дебати почалися там набагато раніше, ніж тут», — каже Сейлер. Політики в Німеччині, навпаки, ніколи не виправдовували і не пояснювали, чому вибір впав на Горлебен.

Ця непрозорість зіпсувала дебати та укріпила недовіру громадян до тих, хто приймає рішення. До цього додалася екологічна катастрофа на колишній соляній шахті Ассе поблизу Зальцгіттера. У 1960-х і 1970-х роках вона неакуратно використовувалася як вкрай небезпечне звалище радіоактивних відходів низького та середнього рівня зараження.

Сподіваючись на економічну вигоду

Зовсім інакше проходив процес у Швеції та Фінляндії: уряди обох країн визнають національні органи захисту від радіації як незалежні вищі органи. Слово муніципалітетів, у свою чергу, було вирішальним, а муніципальні ради в Естхаммарі та Еурайокі, невеликому містечку поблизу Олкілуото, погодилися на створення репозиторію у своїх межах з явною більшістю голосів. В обох містах є надія, що проект принесе економічну вигоду. Крім того, Фінляндія та Швеція заздалегідь уточнили, яким чином має фінансуватися будівництво та експлуатація сховищ.

Протягом десятиліть операторам електростанцій доводилося вкладати невелику суму за кожну продану кіловат-годину у фонд, який управляє резервами для зберігання ядерних відходів. Шведська операційна компанія SKB оцінює витрати на будівництво у 1,8 млрд євро. У Фінляндії розраховують на 2,5 мільярда євро. Коли витрати зростають, електроенергія дорожчає. В Німеччині оператор і держава до 2016 року не могли домовитися про розподіл витрат. Йшлося про набагато більшу суму: загалом витрати на утилізацію в Німеччині до кінця століття оцінюються в 169 мільярдів євро.

Дедлайн – 2031

Оптимісти вважають, що справа нарешті просувається. Штефан Каніц належить до табору впевнених, багато в чому завдяки власній роботі. Зрештою, колишній депутат Бундестагу від ХДС є одним із двох керуючих директорів державної компанії з понад 2000 співробітників, якій доручено знайти конкретне розташування для сховища. Термін виконання досить довгий: репозиторій не планується вводити в експлуатацію до 2050 року — і навіть такий дедлайн багато експертів вважають занадто амбітним. Каніц, якому зараз 38 років, до того часу наблизиться до пенсійного віку. Німеччина повинна спокутувати помилки минулого, каже провідний виконавець: «Довіра до державних інституцій в нас безперечно нижча, ніж у Швеції чи Фінляндії. Ми повинні попрацювати спочатку над цим».

Каніц хоче бути кращим, ніж його предки. «Участь – ключовий критерій успіху», — каже він. За останні роки компанія провела більше 150 інформаційних заходів на тему сховища для громадян та місцевих політиків по всій країні. Каніц сподівається, що більша участь громадськості може запобігти хвилі опору, подібній до горлебенської: «Я не думаю, що обов’язково будуть великі протести». Також потрібно створити фінансові стимули для муніципалітетів, які готові розмістити у себе сховище. «Але ми не хочемо викликати помилкових очікувань», — каже Каніц. До 2031 року рішення потрібно прийняти. Де буде розкопано німецьку ядерну могилу? Згідно з першими геологічними аналізами, експерти BGE розглядають більше половини федеральних земель Німеччини для можливого місця розташування.

Так чи інакше, найбільша за площею федеральна земля вже оголосила свою позицію: «Ми переконані, що Баварія не підходить для розміщення ядерного сховища», — наполягає уряд.