Джерело: WELT

Європа хоче швидше попрощатися з брудною вугільною енергетикою. Але оскільки Росія постачає величезні обсяги вугілля, в Азії одна за одною відкриваються відповідні електростанції. Одна лише країна нівелювала результати поетапної відмови від вугілля в Німеччині протягом року.

Вугілля повернулося. Після чотирирічного плато глобальні викиди CO2 знову зростають з 2017 року. Вугілля - як один з найбільших кліматичних вбивць - відіграло в цьому вирішальну роль.

На Всесвітній кліматичній конференції ООН у Мадриді світова спільнота візьметься за джерело енергії з найвищими викидами CO2: на порядку денному – імплементація Паризької угоди про захист клімату та торгівля сертифікатами CO2 – і вже не вперше. Кліматична політика продовжує боротися з європейсько-азіатськими вугільними ножицями.

Європа лідирує у виведенні вугілля з енергетики. Комісія ЄС оголошує "надзвичайну екологічну та кліматичну ситуацію", держави борються. Половина континенту хоче позбутися вугілля до 2030 року.

Німеччина трішки відстає, але останнім часом досягла певних успіхів: за даними Робочої групи з енергетичних балансів, частка вугілля в місцевому споживанні енергії різко впала за перші дев’ять місяців 2019 року: для кам’яного вугілля на 18 відсотків і для бурого вугілля на 22 відсотки.

З іншого боку, Азія та Африка лише починають розвивати свою енергетику і, таким чином, зрівнюють європейські успіхи з землею. Третій за величиною постачальник вугілля на планеті – Росія – активно бере участь у ренесансі вугілля. Найбільший постачальник цієї сировини для Німеччини продовжить нарощувати обсяги видобутку і таким чином збільшить вугільні ножиці.

З погляду на Сибір бачимо, як використання вугілля продовжується за межами європейської бульбашки і як від цього страждають люди та навколишнє середовище. «Зміцнюємо власні позиції та розширюємо частку на світовому ринку», — сказав президент Росії Володимир Путін у 2018 році щодо вугілля. З цією метою російська залізнична компанія РЖД має розширити Транссибірський магістраль, для цього розширюються порти.

Крім того, транспорт майже повністю субсидується, що призводить до низьких цін. Можливості транспортування до Південно-Східної Азії та Індії, зокрема, мають бути збільшені до 2025 року. На розширення експорту вугілля держава виділяє близько 20-30 млрд євро, повідомляє російський бізнес-канал РБК. 

Австралія та Індонезія також є великими експортерами

Але Росія не є воїном-одинаком. Найбільші видобувачі вугілля — іноземні трейдери: за даними ООН, на Австралію припадає 38 відсотків світового експорту, а на Індонезію — 17 відсотків. Далі йде Росія з 14 відсотками. Вони постачають сировину для вугільного континенту – Азії.

За даними ООН, саме тут розташовані ринки збуту: Японія, Індія, Китай, Південна Корея та Тайвань, азіатський квінтет – вони відповідають за 62 відсотки імпорту. Споживання в Азії величезне: майже 80 відсотків переважаючого кам’яного вугілля спалюється в Азії, повідомляє Федеральний інститут геонаук і природних ресурсів (BGR).

Більше половини згорає в Китаї, де споживання в 14 разів більше, ніж у ЄС. І розрив збільшується: з 2000 гігават ліміту на електроенергію з вугілля, встановленого для всього світу, в цьому районі планується виробляти 580 гігават, з них 230 в Китаї. Це було підраховано проектом Global Coal Exit List, створеним 30 природоохоронними та кліматичними організаціями. Global Energy Monitor також чітко дає зрозуміти: Китай додав добрих 40 гігават з січня 2018 року. Це вже переважило значимість виходу Німеччини з вугілля ще до його завершення. Згідно зі звітом, ще 120 гігават у процесі будування – це лише трохи менше, ніж вся потужність ЄС.

Ще сумніше для Європи: загалом 20 країн Близького Сходу, Центральної Америки, Азії та Африки розширюють свої вугільні потужності. По-перше, якщо поглянути на статистику – з 1990 року, за даними Міжнародного енергетичного агентства (МАЕ), частка вугільної енергії у всьому світі зросла на три чверті. Враховується той факт, що виробництво вугілля в ЄС скоротилося майже вдвічі. По-друге, за даними BGR, у 2017 році на ЄС припадало лише п’ять відсотків світового споживання кам’яного вугілля.

На Європу припадає половина споживання бурого вугілля. Проте в усьому світі спалюється приблизно в шість разів більше кам’яного вугілля, ніж бурого. Повний вихід з вугілля в Європі дозволив би заощадити добру десяту частину світових викидів. Реалістичними є лише кілька сотих, оскільки такі країни, як Польща, мають намір продовжувати безперебійне використання вугілля.

Відмова Європи від вугілля не врятує клімат

Вихід Європи з вугільної енергетики не врятує світовий клімат. Зрештою, Європа подає хороший приклад. Водночас сумнівні угоди мусять бути припинені. Глобальний вугільний бум має жахливі локальні наслідки: майже половина європейського імпорту вугілля надходить із Сибіру. Німеччина закуповує 40 відсотків російського кам’яного вугілля.

Більше половини цього видобутку відбувається в Кузбасі, найбільшому російському вугільному басейні в Кемеровській області південного Сибіру. З кінця 1970-х років - за даними неурядової організації Eco Defense - на площі розміром з Баварію понад 1000 квадратних кілометрів тайги було розчищено, видовбано, спотворено кратерами та спустошено у великих масштабах. Найбільша вугільна шахта Німеччини – Хамбах – являє собою в порівнянні майже дрібну пилову частинку площею 44 квадратних кілометри.

Останнім часом із землі в Кузбасі було видобуто 255 мільйонів тонн кам’яного вугілля. Більшість удень: вибухові хмари можуть легко покрити та збити все.
«Чистий», «зелений» - Росія далека від цього. Це також було встановлено в листопаді в Берліні на заході, організованому Фондом Генріха Бьолля з екологами та юристами з регіону: люди та навколишнє середовище постраждали неймовірно. Десятки приватних вугільних компаній за підтримки уряду розчищають тайгу, розбивають землю та розривають пласти. Заліснення не відбувається.

Умови життя і праці є хвороботворними, канцерогенними, а працівники неодноразово потрапляють в аварії в результаті обвалень і вибухів. Понад 200 тисяч людей, які проживають в районі, кожного дня мають справу з вибухами, питною водою коричневого кольору та отруйним коктейлем з канцерогенного дрібного кварцового пилу, ртуті та оксидів азоту, який падає з неба у вигляді так званого чорного снігу.

Люди там живуть в середньому 63 роки, що на дев'ять років менше, ніж у решті Росії. Екозахисник Антон Лементєв з Кузбасу на заході в Берліні розповів про "злочини проти здоров'я людини".

Німецькі компанії хочуть отримати вигоду від вугільного буму

Крім того, російські вугільні компанії причетні до багатомільярдних скандалів з відмивання грошей за участю шведського Swedbank. Найбільша компанія, зареєстрована на Кіпрі, Carbo One, відмивала мільярди рублів через рахунки в естонському Swedbank за допомогою узбецько-російського олігарха Іскандера Махмедова.

Проблемно з німецької точки зору: вугільний гігант також завантажує 200-метрові контейнеровози в порту Архангельськ або відправляє кілометрові вантажні потяги, які доставляють десятки тисяч тонн вугілля німецьким компаніям, таким як RWE, Uniper і EnBW. Цим вони підтримують одночасно деградацію навколишнього середовища, катастрофічні умови життя та праці, політичне переслідування та відмивання грошей.

Німецькі будівники електростанцій також намагатимуться отримати прибуток від російського вугільного буму. Такі компанії, як Siemens і Enviro Chemie, відчувають свій шанс, повідомляє German Trade & Invest.

Вугільний сектор пропонує «хороші ринкові можливості для європейських виробників технологій видобутку, фільтрації та очищення», кажуть економічні промоутери федерального уряду. Можливо, з німецькою технологією фільтрів за кілька років стане менше чорного снігу, принаймні в Кузбасі.