Практичні аспекти проблематики енергосектору та шляхи їх вирішення: Андрій Курмаз про стан енергосектору України, зелену енергетику та необхідність реформ

Time to read
less than
1 minute
Read so far

Практичні аспекти проблематики енергосектору та шляхи їх вирішення: Андрій Курмаз про стан енергосектору України, зелену енергетику та необхідність реформ

сб, 04/15/2023 - 14:08
Posted in:
0 comments

Член Громадської ради Міністерства енергетики України, заступник голови Громадської спілки «Асоціація газового ринку України» Андрій Курмаз у сьогоднішній розмові погодився відповісти на низку гострих питань про стан енергосектору України.

Пане Андрію, вітаю. Україна офіційно пройшла випробування найважчим сезоном в історії енергетики. Наскільки добре? Які настрої панують зараз на енергетичному ринку?

Опалювальний сезон пройшов неймовірно важко. Цього року в наслідок повітряних ударів зазнали руйнувань не тільки об’єкти електроенергетики (підстанції, розподільчі пристрої), але й елементи газової інфраструктури (газопроводи, розподільчі пункти, свердловини). Найважчим завданням було утримувати енергосистему в робочому стані для забезпечення енергією всіх територій України, нерідко пошкодження потребували негайного втручання: під обстрілами, із загрозою для життя.

У підсумку, енергосистема України впоралася, але протягом всього опалювального періоду споживачі усіх регіонів примусово обмежувалися теплом по декілька годин на день, під час гарячої фази ракетних обстрілів по декілька діб.

Щодо оперативного відновлення пошкодженої інфраструктури, героїчні працівники паливно-енергетичного комплексу за всіх обставин відпрацювали на відмінно. Колективи енергопідприємств західних і центральних територій України надавали людську і матеріальну допомогу колегам в зонах бойових дій, в тому числі на деокупованих територіях. Як приклад можна навести колективи розподільних компаній, які відновлювали електричні та газові мережі у місцях з’єднання із споживачами. В цей найтяжчий період між енергетиками України відбулася самоорганізація у взаємодопомозі на зразок добровольців територіальної оборони. На жаль, не обійшлося без втрат серед персоналу. Крім трагедій у зоні бойових дій, є випадки підривів наших працівників на мінних пристроях в деокупованій зоні.

Настрої, тим не менш, однозначно піднесені: воля до свободи і перемоги подолає будь-які труднощі. Немає сумніву, що з допомогою західних партнерів ми відбудуємо всю енергетичну інфраструктуру.     

Приємно чути. Нещодавно також було підписано документ, що дозволяє розпочати процес відновлення експорту електроенергії в умовах профіциту генеруючої потужності. Як скоро можливий експорт та чи можливий в довоєнних обсягах?

Україна має серйозний потенціал експорту електроенергії через держави Східної Європи. Нагадаю, що саме на початку війни відбулася історична подія: енергосистема України повністю від’єдналася від пострадянської енергосистеми Росії та синхронізувалася з енергосистемою континентальної Східної Європи.

На жаль, через ракетні руйнування енергооб’єктів виник значний дефіцит, що призвів до введення графіків обмежень електропостачання по всій Україні. Проте із завершенням опалювального сезону та сезонним збільшенням генерації від сонячних станцій, в енергосистемі став з’являтися профіцит електроенергії в певні години доби.

На початок квітня 2023 через поступове планове відключення теплогенерації системний оператор НЕК «Укренерго» став навіть серйозно обмежувати сонячну генерацію в доступі до енергосистеми. Потреби споживачів в електричній енергії задовольняються в повному обсязі.

Тому рішення влади відновити право експортувати електричну енергію вважаю абсолютно об’єктивним – це економіка, яка нам зараз дуже потрібна. Наскільки мені відомо, перші обсяги експортної електроенергії стали надходити в Молдову 11 квітня на рівні 350МВт на годину. Думаю, що найближчим часом Україна зможе досягти довоєнних обсягів експорту електроенергії: загальний технічний потенціал України в довоєнний час становив до 850МВт на годину, і цей показник Україна намагається збільшити за рахунок будівництва нових точок перетікання електричної енергії між енергосистемами.      

Міненерго України та США готують програму співпраці по реформуванню енергосектору – про які реформи, на вашу думку, йдеться? Які реформи вам хотілося б побачити якнайшвидше?

Під час війни на поверхні української енергосистеми оголилися проблеми, вирішення яких є ключовим для посилення безпеки постачання енергоресурсів та задоволення попиту споживачів. На період локалізації наслідків ударів, ремонту та відновлення, стало неможливим електрозабезпечення таких об’єктів критичної та соціальної інфраструктури, як лікарні, теплоцентралі, водоканали тощо. Отже, на майбутнє гостро стоїть питання розширення об’єктів розподіленої генерації, яка буде наближена до цих пунктів, а також їх забезпечення автономними джерелами енергії для форс-мажорних обставин (генераторами, установками зберігання енергії тощо).

Наступний фактор – необхідність створення для критично важливих енерооб’єктів інженерного захисту від ракетних атак. Таких як: розподільні газо-, електростанції міжрегіонального значення, генеруючі станції тощо. Йдеться про побудову для них укриття, що не виключає їх перенесення під землю.

Багатьма енергетичними проектами в Україні з боку США опікується і супроводжує United States Agency for International Development (USAID)

Що стосується моїх особистих переконань, до першочергових заходів реформування енергосектору я б додав наступні, направлені на швидкий результат:

  • Заходи з будівництва (відновлення) повітряних ліній електропередачі між Україною і державами Східної Європи для збільшення експортних можливостей України. В нас є чотири діючі АЕС (одна, Запорізька, наразі окупована) і це створює значний потенціал для нарощування експорту електроенергії, що є чудовим фінансовим інструментом для наповнення бюджету держави.
  • Заходи з розширення обсягів зберігання природного газу в підземних сховищах України західними компаніями (нерезидентами) в режимі митного складу. Такі заходи не потребують значущих капіталовкладень, оскільки ми вже маємо сховища, найбільші в Європі. Під заходами я маю на увазі підвищення інвестиційної привабливості, гарантії повернення, пільгові умови тощо.
  • Заходи зі скорочення енергоспоживання в житловому секторі, а точніше зниження тепловитрат в багатоквартирних будинках за рахунок облаштування в них індивідуальних теплопунктів (ІТП). З 200 000 багатоквартирних будинків в Україні переважна більшість підключена до центральних теплових мереж міста без можливості індивідуального регулювання тепла в конкретному будинку (виходячи з його стану теплоутеплення та погодних умов). Жахаючі наслідки спостерігаються особливо у міжсезоння, коли бачимо навстіж відкриті вікна в будинках лише тому, що теплоносій, який подається до квартир, занадто високої температури. І це зрозуміло, адже його регулювання здійснюється на Теплоцентралі, яка встановлює температурний режим на все місто. В Україні є програми енергоефективності – наприклад, «30/70» –  які дозволяють мешканцям через певну компенсацію держави самим організувати заходи з облаштування ІТП. Але це дуже повільний шлях: він не дасть швидкого та значного  скорочення тепловитрат, а значить енергоресурсів, в масштабах країни! Наразі людям потрібно збиратись, погоджуватись між собою, організовувати певні кошти. Впевнений, що заходами цих програм скористалися не більше 10% будинків. Має бути впроваджена комплексна державна програма, яка охопить всі будинки, незалежно від волевиявлення їх мешканців.

Чого на вашу думку бракує, щоб досягти швидкого результату у цій проблематиці?

Потрібно закачувати рукава! Більше прислухатися до практиків галузі, які за фахом з ходу здатні моделювати наслідки новацій, ініціатив. Як я люблю говорити – «розуміються як та цегла вплине на цілісність тієї стіни, куди вона монтується». Розуміються на тому, що таке для галузі/реформ «слон, а що таке комаха». Дивно дивитись, як з мухи роздувають бульбашку, не помічаючи дійсно фундаментальні проблеми, напрямки. На жаль, в нас серед людей, які за посадою формують державну політику в енергетичному секторі, не завжди достатній рівень компетенцій, знань і досвіду в галузі. Я вважаю, що рівень фаховості і знань людей, які формують державну політику, це один із найважливіших факторів національної безпеки і розвитку галузі. Від цього напряму залежить якість сформованих Енергетичних стратегій і Програм реформування.

Можете навести приклад найбільш болючих проблем, які не вирішуються – в тому числі, через відсутність дій з боку влади?

Паливно-енергетичний сектор України потребує новацій і реформ в багатьох сферах. І на цю тему можна дискутувати довго, особливо якщо розкласти по полицях окремі сфери (електроенергія, газ, вугілля).

У своїй відповіді я б наголосив на залежних від рішень влади проблемах, які наближають ситуацію в енергетичному секторі до колапсу:

Йдеться про діюче перехресне субсидіювання на ринку електроенергії та газу, яке оформлене відповідними постановами Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов’язків на певних учасників цих ринків. Так звані ПСО. Ситуація з боргами що на ринку електроенергії, що на ринку газу, катастрофічна.

Якщо ми зачепили борги в енергетичній сфері – тотальною проблемою є необґрунтовані тарифи розподільних підприємств, які не покривають їх обґрунтованих витрат. Особливо кричущими є тарифи операторів газорозподільних систем. При цьому боргова криза, крім тотальних судових конфліктів між учасниками цих ринків, породжує недофінансування технічних заходів з підтримки електро- газорозподільних мереж в працездатному і безаварійному стані. А це такий же фактор безпеки постачання енергоресурсів, як і диверсифікація джерел їх надходження.

На ринку природного газу на сьогодні запроваджені заходи, які нівелюють всі напрацювання цього ринку з 2015 року для відповідності Третьому Енергетичному пакету Європейського союзу. Руками рішень влади під брендом НАК «Нафтогаз України» акумулюються практично всі напрямки цього ринку. НАК «Нафтогаз України»:

  1. Є єдиним постачальником газу для населення. Це близько 11 млн споживачів, а їх споживання у довоєнний період становило 12 млрд кубів на рік;
  2. Забезпечує газом за пільговою ціною виробників теплової енергії та бюджетні установи. Це ще 6 млрд кубів у довоєнний період;
  3. Залишається постачальником в сегменті промислових споживачів на конкурентних засадах, обсяг яких не перевищує 10 млрд кубів в загальному балансі газу в Україні. (У підсумку доля Нафтогазу в сегменті постачання газу споживачам перевищує 50%);
  4. Здійснює управління державними гозовидобувними підприємствами під брендом АТ «Укргазвидобування». Річний обсяг видобування цим підприємством знаходиться десь на рівні 11 млрд кубів;
  5. Здійснює управління всіма підземними сховищами газу;
  6. Починаючи з середини 2022 року отримав корпоративний контроль над приблизно 20 газорозподільними підприємствами (їх доля на ринку газу становить десь 80%), а зараз по суті рейдерськими діями змінив керівництво в чотирьох підприємствах, і наголошує, що до кінця року змінить керівництво у всіх операторах газорозподільних систем.

По суті, на сьогодні НАК «Нафтогаз України» на ринку газу не контролює лише Оператора газотранспортної системи. Але і тут є «цвях». В результаті неодноразового ігнорування Нафтогазом покладених на нього спеціальних обов’язків та спекуляції на ринку газу, через його дії Оператор газотранспортної системи по суті знаходиться на стадії банкрутства. А через дивне рішення влади зобов’язати Оператора газотранспортної системи щорічно протягом п’яти років виплачувати Нафтогазу 3 млрд грн компенсації за те, що акціонер – Кабінет Міністрів України – забрав газотранспортну систему у Нафтогазу і передав Оператору, фінансовий стан Оператора ще більше погіршується. При цьому слід розуміти, що для забезпечення джерела накопичення цих 3 млрд грн, держава передбачила генерацію цих коштів в тарифі Оператора, який в кінцевому рахунку оплачує український споживач!

«Інвестор піде туди, де інвестиції швидко окупляться» - розвиток біометану та «зеленої» енергетики в Україні

Які досягнення в переході до зеленої енергетики можна було спостерігати в Україні за останній рік?

В питанні зеленої енергетики в Україні останній рік не є ключовим. Дійсно, війна і для зеленої енергетики стала викликом. Втрачені об’єкти на окупованих територіях, пошкодження від ракетних атак, економічна криза і криза з державними дотаціями – все це суттєво вплинуло на стан і розвиток зеленої енергетики. Але фундаментальний поштовх в розвитку зеленої генерації в Україні (сонце, вітер, гідро, біогаз, біомаса) відбувся в 2009 році, коли на рівні законів України відбулися певні преференції для інвестування в зелену енергетику. Для прикладу, перші сонячні станції мали тариф, який їм компенсувався на рівні 10 грн за 1кВт годину. Тоді як ціна для споживачів в Україні була менше 1 грн. При цьому тариф зеленої генерації був прив’язаний до курсу долара США станом на 2009 рік, що забезпечило захист інвесторів від подальшого коливання курсу гривні. Нагадаю, що на 2009 рік курс гривні до долара США становив 8 грн за 1$. До війни – 27 грн, а наразі – 40 грн.

На початок 2023 року в Україні видано близько 1000 ліцензій для суб’єктів господарювання зеленої генерації. Встановлена потужність їх станцій на зараз становить 10 ГВт (це без урахування станцій у населення). В загальному балансі виробітку електроенергії вони займають приблизно 7%, хоча в Європейських державах цей відсоток, на скільки я знаю, не перевищує 3%. Щодо грошового еквіваленту в балансі вартості виробленої електроенергії всіма видами генерації в Україні, доля зеленої генерації значно вище 15%. Це створює суттєвий фінансовий дисбаланс в енергосистемі і перехресне субсидіювання серед учасників ринку електричної енергії.

Війна також оголила недоліки в концепції розвитку зеленої генерації: як виявилося, переважна більшість станцій не мають додаткових джерел енергії для задоволення власних потреб. Тому при запровадженні графіків обмежень електроспоживання, такі станції виявилися непрацездатними і нездатними забезпечити електроенергією ні себе, ні наближені до них об’єкти критичної і соціальної інфраструктури. Щодо наявності в них установок зберігання енергії – вона практично на нульовому рівні.

Якщо все-таки говорити про розвиток зеленої генерації за останній рік, дуже швидко розвивається Біометанова галузь. Наприкінці 2021 року в Україні було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку виробництва біометану». З того часу галузь зазнала значного прогресу. Зараз приймаються відповідні підзаконні акти, в тому числі щодо спрощеного підключення біометанових заводів до газотранспортної і газорозподільних систем. Кабінет Міністрів України своїм рішенням від 22.07.2022 за № 823 запровадив «Порядок функціонування реєстру біометану». На початку квітня 2023 року перший Біометановий завод в Україні був підключений до газорозподільної системи та почав подавати в систему біометан, доведений за фізико-хімічними властивостями до параметрів природного газу. Це сталося на території Чернігівської області.

Безумовно, біометан – одна з провідних зелених технологій на сьогоднішній день. Чому зараз його виробництво в Україні розвивається не так швидко, як хотілося б?

Причина повільного розвитку біометану в попередні періоди суто економічна – привабливість «зеленого» тарифу на виробництво електроенергії для власників біогазових установок набагато більша, ніж вигода від виробництва біометану.

Розуміючи необхідність поштовху в розвиток біометану, ще в 2015 році в Законі України «Про ринок природного газу» було зазначено про право вільного доступу та підключення біометанових установок до газотранспортної системи та газорозподільних систем за умови відповідності біометану параметрам природного газу.

На той час і до тепер в Україні було побудовано багато біогазових заводів, але за 7 років жоден з них не захотів відмовитись від виробництва електричної енергії і переобладнати устаткування для виробництва біометану.

На сьогодні підходи дещо змінились, і факторами розвитку біометану, крім всесвітньої концепції декарбонізації та заходів з енергонезалежності України, стали наближення цін на ринку електроенергії до величин «зеленого» тарифу та бум цін на природний газ. Все це робить біометан привабливим для нових інвесторів у порівнянні з будівництвом біогазового заводу для виробництва електричної енергії.

Також на сьогодні інвестори та профільні асоціації з розвитку біометану досягають домовленостей із законодавцями для можливості експорту біометану LNG способом.     

В яких інших джерелах відновлюваної енергії ви бачите найбільший потенціал розвитку та широкого застосування в Україні?

На мій погляд, фундаментальною помилкою на старті запровадження зеленої генерації в 2009 році стали занижені так звані тарифні коефіцієнти до «зеленого» тарифу для біомаси і біогазу у порівнянні з коефіцієнтами для сонця і вітру. Якщо зелений тариф для перших сонячних станцій в 10 разів перевищував ціну на ринку України, то тарифи для біомаси і біогазу перевищували ринкові ціни лише в 3-4 рази. Зрозуміло, що інвестор піде туди, де інвестиції швидше окупяться. Це була політика тодішньої влади, яку у той період очолював президент-утікач Янукович (дотичний до війни, яку розв’язала Росія проти України).

Думаю, що зараз ці напрямки (біогаз і біомаса) почнуть більше розвиватися через концепцію біометану.

Важливість технології LNG для України під питанням

За 20 років скрапленому газу пророкують 60% обсягів світової торгівлі "блакитним паливом". Що означають ці зміни для енергетики України?

Я особливо не фахівець в питаннях статистики і динаміки ключових джерел енергії на світових ринках, але щодо України скажу наступне. LNG це спосіб доставки газу від джерела його видобутку/виробництва до споживача (покупця). Україна – унікальна держава зі своєю газотранспортною системою, найбільшою в Європі, здатною транзитувати до 300 млрд кубів газу на рік. Якщо припустити, що Україна досягне рівності між обсягом видобутку природного газу та обсягом його споживання, а такі амбітні плани є, то Україні в принципі не потрібні власні LNG-термінали. До речі за 2022 рік через значне падіння споживання природного газу, його обсяг практично зрівнявся з обсягом видобутого газу. Якщо в довоєнний період споживання в Україні становило 28 млрд кубів, то за 2022 рік споживання склало 18 млрд. кубів. LNG для України може розглядатися лише як спосіб імпортозаміщення за його потреби і привабливої цінової кон’юнктури, а також експортного потенціалу за рахунок збільшення власного видобутку.

Ще два роки тому підписувати довгострокові контракти на постачання великих обсягів скрапленого газу Україні було економічно невигідно: «LNG можна купувати невеликими партіями й лише за потреби». Ця теза продовжує бути правдивою?

Я думаю, що цей рік, рік війни, сплутав усталені бізнес процеси щодо формування запитів та пропозицій на природний газ як в Україні, так і в Європі. До війни значну роль в диверсифікації джерел природного газу відігравав російський газ. І Україна не виключення, оскільки де-факто Україна купувала природний газ на кордоні з Європою здебільшого російського походження. В той час як де-юре, за контрактами, цей газ належав європейським компаніям. Війна все сплутала. Україна потребувала гарантій надходження великих обсягів природного газу, особливо в умовах ракетного шантажу з боку росії.

Тому я б не говорив наразі про великі майбутні контракти щодо постачання скрапленого газу в Україну. Особливо в контексті того, що ми вже проговорили щодо перспектив і необхідності LNG для України, а також на фоні запасів газу в підземних сховищах, які протягом останніх шести місяців накопичили українські приватні газовидобувні компанії.

Ситуація з ними схожа з ситуацією експорту електричної енергії. На початку опалювального періоду 2022/23 влада заборонила приватним видобувним компаніям експортувати видобутий ними природний газ. В той же час  протягом опалювального періоду влада відмовилась купувати в них газ, натомість забезпечила соціальні потреби в природному газі (населення, виробники тепла, бюджетні установи) за рахунок газу видобутого та імпортованого групою НАК «Нафтогаз України». В результаті приватні газовидобувні компанії були змушені в переважній більшості переміщувати видобутий газ в підземні сховища для зберігання. Єдиним джерелом збуту їх газу в Україні були промислові споживачі, які залишилися працездатними та з якими їм вдалося домовитись.

Тож поставки скрапленого газу Україні в умовах дефіциту стали стратегією порятунку?

Імпортозаміщення стало одним з рішень влади для забезпечення потреб споживачів України, хоча як показав час можна було піти абсолютно іншим шляхом. Як я вже зазначив, обсяг споживання природного газу в Україні за 2022 рік практично такий же, як і обсяг видобутого природного газу. По суті, обсягу видобутого газу в Україні вистачило б для проходження опалювального періоду. Але влада вдалась до хитрощів і відмовилась купувати газ у приватних видобувних компаній, які були змушені практично весь видобуток переміщувати на зберігання. Я можу трохи помилитись, але приватні компанії видобувають 5 млрд кубів на рік. Натомість влада через НАК «Нафтогаз України» забезпечила заміщення обсягів газу для потреб населення, виробників тепла, бюджетних установ за рахунок імпортованого, у тому числі за контрактами з LNG.

В умовах війни не завжди доречно критикувати владу, але те, що держава протягом опалювального періоду відмовилась купувати газ у приватних газовидобувних компаній, я особисто називаю свавіллям. Таким чином влада перестраховувалась на випадок кризової ситуації з дефіцитом газу, і думаю, газ приватних компаній планувалося легко націоналізувати на певний період для покриття цього дефіциту. А тим часом, поки приватні газовидобувні компанії накопичували газ в підземних сховищах (що до речі призвело до падіння цін на внутрішньому ринку газу у порівнянні з Європою), НАК «Нафтогаз України» імпортував недешевий газ. На скільки мені відомо, приватні газовидобувні компанії не претендували отримати ціну, вищу ніж за імпортним паритетом, і між ними і владою неодноразово підписувалися меморандуми, які так і не втілилися в життя. Була ще й комічна ситуація, коли влада вимагала рентних платежів від приватних газовидобувних компаній, при цьому сама ж не давала реалізовувати їм видобутий газ, чим створювала для них дефіцит обігових коштів.

Завершуючи тему LNG: на вашу думку, Україні потрібен власний термінал чи плануються поставки через сусідів?

Термінал не на часі. З сусідами будемо вирішувати у міру наближення проблематики.

До речі, нормативне підґрунтя щодо запровадження в Україні LNG-терміналу чи то LNG-установок, на мій погляд, має серйозні недоліки. Нормативна база виписана таким чином, що під LNG розуміється щось велике (виключно термінал), яке може бути підключене лише до газотранспортної системи (ГТС). При цьому обов’язково з:

  • отриманням спеціальної ліцензії;
  • встановленням регульованої ціни;
  • поширенням всіх вимог, дійсних для газосховищ;
  • складнощами розмитнення такого газу і т. ін.

Натомість, на мій погляд, джерелами диверсифікації можуть бути і малі LNG-установки, які підключені до більш розширеної мережі газорозподільних систем, а зріджений газ до них доставляється потягами, автомобільним транспортом. При цьому для привабливості в їх інвестування запропонувати спрощений механізм входження на ринок природного газу:

  • без ліцензії (на кшталт того, що працює для газовидобувних компаній);
  • без погодження вартості їх послуг в державних установах;
  • без поширення вимог, ідентичних вимогам до газосховищ;
  • з можливостю підключення до газорозподільних систем.

НАК «Нафтогаз України» монстр на ринку природного газу

Стосовно природного газу: в Україні недавно запустили найпотужнішу газову свердловину за останні 2,5 роки. Газовий сектор енергетики процвітає? Який прогноз його розвитку?

Мені складно це коментувати, оскільки це відбувається під управлінням групи НАК «Нафтогаз України», а як показала практика, вони вміють замилювати очі та маніпулювати даними. Пропоную дочекатись більш тривалого періоду, щоб робити висновки.

Нагадаю, що в 2016 році група НАК «Нафтогаз України» запропонувала амбітну Програму «20/20». За цією програмою, на момент 2020 року газовидобувні компанії під їх брендом мали видобувати не менше 20 млрд кубів на рік. Натомість вони видобували 14, за підсумками 2020, і зараз – також не більше 13 млрд. Для реалізації їх амбітного плану влада пішла на непопулярний захід і збільшила ціну газу для населення у 7 разів. З 1000 грн за куб до 7000 грн за куб. Це при тому, що собівартість їх видобутку не перевищувала 2000 грн за куб, і НАК «Нафтогаз України» в повному обсязі забезпечував ресурс газу для населення, а це у до воєнний період приблизно 12 млрд кубів на рік.

Тобто держава своїми заходами значно профінансувала амбітний план керівництва НАК «Нафтогаз України». По факту, збільшення видобутку не відбулося. Більш того, коли в 2017-2018 НАК «Нафтогаз України» стали публічно критикувати за зрив Програми «20/20», за підсумками 2018 року НАК «Нафтогаз України» вдався до маніпуляцій з даними і за рахунок штучного (аномального) збільшення показника розрахункових технологічних втрат газу, який в загальному показнику трохи збільшив видобуток у порівнянні з 2016 роком. Маніпуляція була виявлена державними аудиторами під час планової перевірки. За підсумками 2019 показник видобутку впав нижче показника 2016 року, менше 14 млрд кубів. В 2021 році разом з іншими членами Громадської ради при Міністерстві енергетики України ми намагалися на публічних дискусіях з представниками міністерства та НАК «Нафтогаз України» отримати пояснення щодо фактичних причин провалу Програми «20/20», але, на жаль, ґрунтовних пояснень або виправдань не почули. 

Тому вибачте, але я на своєму досвіді не готовий коментувати патріотичні заяви від НАК «Нафтогаз України». Це монстр на ринку природного газу, який вміщує таку кількість напрямків діяльності, що розібратися в його консолідованій фінансовій звітності щодо ефективності чи збитковості того чи іншого напрямку – неможливо. Сьогоденна структура НАК «Нафтогаз України» не вписується в вимоги Третього Європейського енергопакету, і на превеликий смуток, влада це заохочує та, здається, не має бажання нічого виправляти.

 

Інтерв'ю підготувала Катерина ЩОНХОР