Джерело: WELT

Колись це була перша країна в Європі, яка вирішила відмовитися від атомної енергетики. Зараз саме Швеція, з усіх країн, покладається на ядерний перехід із захоплюючими темпами. В електричній мережі Німеччина майже повністю оточена сусідами, які нарощують потужніть своєї ядерної енергетики.

На поверхні панує шведська ідилія: у міському лісі за Стокгольмським технологічним університетом між порослими мохом гранітними скелями ростуть високі сосни, а на лісовій підстилці, скільки сягає око, кущі чорниці. Але під землею вирує: десятки метрів вниз під поверхнею тепло, волого й оглушливо гучно. Тут тунелебурильна машина прокладає собі дорогу через твердий ґрунт із граніту та гнейсу.

Тунелебурильна машина Elektra в дорозі вже три роки. Вона почала свою роботу на Аннеберзі поблизу багатого передмістя Дандеріда на півночі міста. Машина німецького виробника Herrenknecht копатиме під центром Стокгольма ще стільки ж років. Після завершення центральне електропостачання Стокгольма проходитиме через тунель довжиною понад 13 кілометрів.

Вік електромережі Стокгольма в деяких місцях перевищує 80 років. Для потреб енергетичного переходу потужностей вже замало. В години пік трапляються часті відключення. Тисячі нових зарядних станцій для електромобілів або електричних поромів до островів у районі міста потребують енергії. 

Швеція хоче стати зеленим промисловим гігантом. На півночі країни, багатій на сировину, будуються екологічно чисті металургійні заводи з гігантським попитом на екологічну електроенергію. За першою європейською Гігафабрикою акумуляторів для електромобілів у Шеллефтеа, Швеція, слідуватимуть інші – а центри обробки даних, які працюють на екологічно чистій електроенергії, вже відкриваються по всій країні.

І вона близька до мети. Минулого тижня на ринку електроенергії в країні майже 15 відсотків склала вітрова енергія та понад 30 відсотків – атомна. Про сонячну енергію у північній Європі мова не йде. Найбільшим постачальником електроенергії у Швеції була гідроенергетика з часткою 47 відсотків, але вона вважається досить ненадійним джерелом енергії, оскільки поширилися побоювання щодо зміни клімату та посушливого літа.

Швеція була першою європейською країною, яка вирішила відмовитися від атомної енергетики: після аварії реактора на американській атомній електростанції Three Mile Island у 1980 році парламент вирішив більше не будувати атомні електростанції. Починаючи з четверга минулого тижня, рішення про вихід стало історією: уряд у Стокгольмі оголосив про перехід на «ядерну передачу» з неймовірною швидкістю та масштабом.

«Без викопних» замість «із відновлюваними» джерелами енергії

Зміни почалися в червні з тихого, ледь помітного зміщення акцентів: парламент прийняв закон про відмову від мети 100-відсоткового постачання енергії з відновлюваних джерел. Замість цього тепер говориться: «100 відсотків енергії без викопних джерел». Формулювання, яке дає зелене світло ядерній енергетиці.

Цей розвиток також був рушійною силою правих націоналістів Шведських демократів. Після виборів у вересні минулого року правоцентристській коаліції Ульфа Крістерссона з християнськими демократами та лібералами довелося сформувати уряд меншості, який може працювати лише тому, що його підтримують Шведські демократи. Буквально кілька тижнів тому лідер парламентської групи Шведських демократів закликав керівника державної енергетичної компанії Vattenfall Анну Борг піти у відставку, оскільки вона недостатньо віддана ідеям розвитку ядерної енергетики.

У четвер цього тижня Ебба Буш конкретизувала енергетичні цілі країни. Зараз ми приймаємо цілий ряд рішень, щоб прокласти шлях для нової атомної енергетики». Швеція, як заявила міністерка енергетики та економіки від християнських демократів, «закладає основу для того, щоб знову стати провідною ядерною державою та рушійною силою для «зеленого переходу на Заході».

Дві нові великі атомні електростанції планується побудувати на майданчику Рінгхальс до 2035 року. Там на ранній стадії замінять старі реактори, які будуть ліквідовані до 2040 року. Але далі все розвиватиметься швидко: «Враховуючи довгострокову потребу в електроенергії без використання викопних палив, мета якої ми хочемо досягти до 2045 року, потрібне розширення, яке за потужністю могло б, наприклад, відповідати десяти новим великим реакторам», — йдеться у шведському плані. Метою є подвоїти виробництво електроенергії протягом наступних 25 років.

Таким чином Швеція приєднується до ланцюжка інших «електричних сусідів», з якими Німеччина пов’язана силовими кабелями. За винятком Австрії, плани будівництва АЕС розвиваються майже в усіх країнах. Навіть в Італії, яка вирішила припинити розвиток атомної енергетики після аварії на Чорнобильському реакторі в 1986 році, заклик до повернення ядерних електростанцій стає все гучнішим. У Нідерландах і Бельгії питання про продовження терміну експлуатації існуючих реакторів також принаймні стоїть на порядку денному, а Польща вже підписала попередні контракти з атомною енергетикою.

Високі капітальні витрати на будівництво атомної електростанції перевищують профіль ризику приватних корпорацій. Але фінансово зношена атомна електростанція може виробляти електроенергію за майже неперевершеними цінами в три-чотири центи за кіловат-годину, включаючи витрати на остаточне зберігання.

Це створює політичний прагматизм за межами Німеччини та Австрії. Високі початкові витрати, які виникли для прототипів реакторів нового покоління атомної енергії у Франції та Фінляндії, ймовірно, все одно зменшаться, якщо електростанції того ж типу в майбутньому будуватимуться «конвоєм», тобто практично готовими.

У будь-якому випадку Стокгольм хоче ретельно оцінити концепції, за якими зараз фінансуються атомні електростанції в усьому світі. Хочеться уникнути особливо дорогих фінансових моделей, таких як ті, що були обрані для британського реактора Hinkley Point C. У четвер у Стокгольмі призначили урядового уповноваженого з атомної енергетики. Коли минулого тижня уряд Німеччини надав мільярдні гарантії для енергетичної групи Siemens Energy, майже одночасно уряд Швеції вирішив запровадити «кредитні гарантії для інвестицій у нові атомні електростанції».

Нова ядерна програма Швеції вразила федеральний уряд у Берліні в делікатний момент: після націоналізації німецької енергетичної компанії Uniper він має частку в усіх шведських атомних електростанціях і навіть утримує майже 30 відсотків акцій у Ringhals 3 і 4 реакторах. Зараз там мають звести два нових корпуси. Інвестиційне рішення має бути прийняте швидко, можливо, вже у 2025 році, тобто до того, як Uniper буде знову приватизовано.

Коли проект презентували у Швеції, звучало так, наче Стокгольм очікує участі Німеччини: «У нас багато партнерів», — сказала міністр Буш, і окрім фінської енергетичної компанії Fortum і шведської державної компанії Vattenfall, вона також назвала шведський стартап Kärnfull Next, який нещодавно розробив малі модульні реактори. «І у нас є Uniper, яка зазнала зміни власника, але дуже добре знає, як володіти та керувати атомною енергією».

У Дюссельдорфі Uniper поспішили уникнути справляння хибного враження: вони не братимуть участі в будівництві нових АЕС. Можливе продовження технічного терміну експлуатації та дослідження нового покоління малих реакторів, відомих як малі модульні реактори (SMR).

Просування будівництва нових шведських реакторів без німецького акціонера є проблемою корпоративного права, яку можна вирішити. Тим не менш, ядерне рішення Швеції вплинуло на Німеччину: Шлезвіг-Гольштейн вже безпосередньо підключений до шведської енергомережі через так званий Балтійський кабель. Заплановано ще одне або два з’єднання з Hansa Power Bridge. Після будівництва десяти нових атомних електростанцій шведська атомна енергетика може підтримувати світло в Німеччині в майбутньому, коли вітрові турбіни та сонячні системи простоюватимуть в години темного штилю.