Джерело: Handelsblatt

Вибухи на газопроводах у Балтійському морі торкаються і України. Вони повертають фокус уваги до вражаючого енергетичного партнерства між двома ворогами у стані війни.

Підводні вибухи на газопроводах Nord Stream поблизу Борнгольма струснули не лише європейські енергетичні ринки. Тепер те що сталося стосується й України. У середу було виявлено ще більше ознак того, що атаки є частиною стратегії Москви щодо радикального скорочення поставок газу до Європи: контрольована державою російська компанія «Газпром» погрожує таким чином повністю припинити постачання через Україну.

З першого погляду йдеться про судову суперечку, а насправді про війну. Після вторгнення російські війська зайняли місто Новопсков Луганської області, де на територію України проходить газопровід «Союз». Національний оператор мережі, позбавлений можливості його контролювати, з травня вимагає перевести потоки на північ, де газопровід «Братство» проходить через територію, підконтрольну Києву.

«Газпром» відреагував поставкою лише частини домовлених обсягів. Зараз обидві сторони звинувачують одна одну в порушенні контракту, і Москва явно готова допустити ескалацію ситуації замість того, щоб розібратися із нею в судовому порядку, як це відбувалося досі.

Те, що економічна співпраця між ворогами знаходиться під гострою загрозою – не дивно. Навпаки вражає, що російський газ і нафта продовжують надходити через Україну до Західної Європи, незважаючи на сім місяців війни. Радянська інфраструктура, яка з 1960-х років пролягала зі східної Росії через Україну в країни Західної Європи, поки що пережила події.

Економічна і технічна залежність Києва від неї зберігається й досі. Поки Україна залишалася в політичній сфері впливу Росії, її неефективно продукуюча економіка отримувала дешеві енергоносії, як і Білорусь.

Але з Помаранчевою революцією в Україні 2004/2005 років почалися конфлікти, які нібито точилися навколо цін, боргів і транзитних зборів. Проте в першу чергу Москва мала на меті продемонструвати непокірним сусідам свою силу, серед іншого кілька разів припиняючи поставки газу.

Газові угоди проводилися через посередників

Будівництво газопроводу «Північний потік-1», запущеного в 2011 році, разом з південними трубопроводами, було частиною стратегії Москви в обхід України. Через те, що «Північний потік-2» так і не запрацював, за поточними контрактами 40 мільярдів кубометрів газу на рік мали проходити через українські трубопроводи, майже чверть від загального обсягу газу в Росії – і далеко не в порядку монополії, навіть після вибухів у вівторок.

Протягом останнього десятиліття двосторонні угоди діяли, наприклад, через посередницьку компанію Росукренерго, яку Газпром контролював разом із проросійськими колами в Україні.

Після втечі екс-президента України Віктора Януковича в результаті Євромайдану прозахідний уряд у 2015 році вирішив припинити імпорт газу з Росії, що йому вдалося зробити не відразу. Це створило більшу прозорість на ринку та диверсифікувало джерела постачання. Проте транзитні ціни продовжують забезпечувати Україні річний дохід у еквіваленті кількох сотень мільйонів євро.

Війна суперечливо вплинула на ці підприємства. Якщо за попередні місяці «Газпром» пропустив через газопроводи значно менше обумовленого обсягу, в березні 2022 року компанія знову використала цей важіль – ймовірно, також тому, що використовувала інші напрямки як засіб тиску на Захід. Однак з тих пір потоки газу через Україну різко впали на дві третини, до історичного мінімуму, згідно з останніми літніми даними.

Ця взаємозалежність породжує політичні та військові парадокси, як пояснив у недавньому інтерв’ю Юрій Вітренко, генеральний директор державного українського енергопостачальника «Нафтогаз». Деструктивні дії Росії націлені на критичну інфраструктуру для постачання енергії населенню, але не на газопроводи, необхідні для транзиту.

Вітренко підтримав заклик українського уряду до нафтогазового ембарго проти Росії, хоча це означало б величезні збитки для його компанії: «Експорт сировини є найважливішим джерелом грошей для кровожерного режиму Путіна. Щоб зупинити його, потрібне ембарго».

Уряд у Києві не так поспішає визнати свою сильну залежність від російської нафти. Тут Україна є і транзитною країною, і імпортером, і в 2018 році майже 40 відсотків нафтопродуктів вона отримувала з Білорусі та Росії. Оскільки Москва знищила єдиний діючий нафтопереробний завод у країні, залежність зросла. Тому в перші місяці війни виникла гостра нестача бензину та дизеля.

Однак поки що важливий нафтопровід, здається, менше постраждав від політичних конфліктів – за іронією долі, ймовірно, саме тому, що Угорщина, яка намагається підтримувати добрі відносини з Москвою, є одним із кінцевих споживачів.

Коли Москва ненадовго перервала поставки в серпні через суперечку про те, як платити транзитні збори, енергопостачальники Угорщини, Словаччини та Чехії втрутилися: вони сплачували транзитні платежі через сторонній банк і таким чином гарантували, що нафта знову почала булькати по трубах. Однак, зважаючи на турбулентність на півночі, можна сказати, що стабільність ситуації на півдні аж ніяк не гарантовано.