Джерело: Financial Times

Мережі поставок потребують переосмислення заради уникнення зростання витрат. 

Європейський газовий ринок виявився набагато більш стійким до величезних політичних викликів і загроз безпеки, з якими він зіткнувся після повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році, ніж багато хто міг припустити. Лише два роки тому відмова від російського трубопровідного газу здавалася майже неможливою. 

Але ЄС ще не вийшов з лісу: збереження єдиного газового ринку Європи, ймовірно, коштуватиме набагато більше в майбутньому. Системі ЄС уже довелося переконфігурувати себе навколо втрати свого найбільшого джерела постачання. І в міру того, як перехід від газу до екологічно чистих альтернатив набирає темпів, кількість споживачів, що залишилися, яка невідворотньо скорочується, повинна буде нести витрати на підтримку великих газових мереж. 

Щоб вирішити ці та інші проблеми, деякі витрати на технічне обслуговування мережі, можливо, доведеться залучати по-іншому. Європі потрібен спосіб уникнути створення замкнутого кола, у якому системні тарифи продовжують зростати відповідно до зменшення кількості наявних споживачів, які платять за них. 

Два роки тому європейські компанії та уряди діяли надзвичайно швидко, щоб побудувати достатньо плавучих терміналів зрідженого природного газу, і замінити втрачені російські постачання. У результаті континент уникнув нормування газу, а ринкові ціни впали майже до докризового рівня лише за12 місяців. 

Однак найбільш суперечливою новою ціною, яка з’явиться у 2022 році, став так званий «збір за зберігання» в Німеччині. Країна запровадила цю нову плату на весь газ, що виходить з її мережі, щоб компенсувати багатомільярдні збитки, яких уряд зазнав, купуючи газ за рекордно високими цінами два роки тому, щоб заповнити сховища. Німецький збір наразі становить 1,86 євро/МВт-год і зросте до 2,50 євро/МВт-год з початку липня. Однак уряд Німеччини оголосив у четвер, що планує скасувати цей податок з початку 2025 року. 

Тим часом операторам європейських газотранспортних мереж, які забезпечують артерії трубопроводів по всьому континенту, доводиться переглядати свої моделі доходів та адаптуватися до світу, в якому через систему не протікає російський газ. Так звані оператори транспортних систем (TSO) у Чехії, Австрії та Словаччині планують підвищити плату за транспортування газу через свої системи, щоб покрити втрачені доходи від російського транзиту. 

Ці додаткові транспортні витрати зроблять транспортування газу на південь і захід до Центральної Європи дорожчим. Вантажовідправники вже роблять усе можливе, щоб уникнути транспортування газу через Німеччину, попри те, що цей шлях є основним для доставки СПГ на східні ринки, котрі не мають виходу до моря. Якщо компанії не можуть уникнути німецького маршруту, місцева ціна в кінцевому пункті призначення газу повинна бути значно вищою за німецьку, щоб залучити імпорт. 

Можливості транскордонної торгівлі висихають, внаслідок чого такі гнучкі активи, як сховища, зараз використовуються недостатньо, а ринкам, що розвиваються, таким як Україна, стає важче інтегруватися в європейську мережу. Наприклад, цього літа у трейдерів залишилося мало стимулів зберігати газ в Україні, тому що різниця між літніми та зимовими цінами надто вузька, щоб покрити навіть половину вартості транспортування газу з Австрії в Україну та назад. 

Існує декілька напрямків дій з цієї ситуації. Більше підтримки можна було б надати операторам ГТС у колишніх російських транзитних країнах. 

ЄС міг би розглянути можливість створення належного ЄС «поганого TSO», що працювало би як “поганий банк”, який міг би володіти (і оплачувати) потужністю, яка більше не потрібна ринку, але ще не була повністю виведена з експлуатації. Субсидоване скорочення мережі в тих місцях, де раніше транспортувалося багато російського газу, також може бути частиною рішення. З іншого боку, можливо, має бути звільнення від тарифів для компаній, які використовують нові або перепрофільовані трубопроводи між LNG-терміналами та країнами, які не мають виходу до моря. 

Мережеві тарифи є корисним способом розподілу витрат у галузі. Використання системи зазвичай є хорошим показником частки ринку, а отже, і того, яку частину витрат на утримання ринку має сплачувати компанія. Але деякі витрати можна краще окупити іншими способами, щоб уникнути того, що плата за мережу перешкоджатиме стратегії, яку хоче просувати ЄС, наприклад, транспортувати більше СПГ всередину країни з узбережжя. Оскільки Європа нарощує свої потужності з імпорту СПГ, для підтримки обмеженої різниці в ринкових цінах між узбережжям і внутрішніми регіонами необхідні будуть дешеві та доступні потужності трубопроводів. 

Одним словом, утримання єдиного європейського газового ринку, який ніколи не був вільним, відтепер буде коштувати дорожче. Європі потрібно переглянути, як покриватимуться ці додаткові витрати, інакше фрагментація її торгових ринків може бути неминучою.